Персональний блог Ірини Івашко

Вічне материнське чекання

(диптих)
І частина
(Образок)
Мати довго довго чекала свого сина з війни. Виходила ласкавими літніми ранками, сніговими зимовими вечорами на дорогу, чи весною в садок, убраний в білий цвіт, де син любив сидіти, чи восени в різнобарвний ліс.
Та його не було. А коли приходив, то тільки вві сні. Тихо, щоб не збудити її, ставав біля ліжка, і лагідно пестив рукою материнські посивілі коси і шептав:”Чекаєш мене, мамо? Чекай. Я обов’язково прийду до тебе. Адже оживають солдати, які пропали безвісти. Чекай і шукай мене, мамо!”
І вона чекала!… І вона шукала … Мати знайшла його: він був у кожній братській могилі, його ім’я було висічено на обелісках, його вічне і безсмертне ім’я – “Невідомий солдат”. Це він – її син. Серце матері не може помилитися.
Настала уже 64 весна, а мати все ще жде. Жде, що прийде син і скаже:” – Здрастуй, матусю! Скучила за мною? Нічого, тепер ми разом!”
Вона все чекає материнським вічним чеканням, бо вона – Мати.
ІІ частина
Прийшла весна, лягла біля порога,
А мати досі жде синів своїх з війни
У серці в неї смуток і тривога
– Сини мої! Де ж ви, мої сини?!

Та їх нема, і не повернуться вони ніколи
Більш не побачить знову мати їх.
Погляне у вікно, як діти йдуть до школи,
І душу огортає туга за синів своїх.

Ми клянемося перед Матір’ю своєю,
Що не допустимо кривавої війни.
А якщо ворог перейде кордони –
Його зметуть з землі її сини!
Софія Галько

Comments are closed.